Чудове майбутнє
Чи може меблева компанія зробити внесок у покращення світу? ІКЕА разом з ЮНІСЕФ профінансували проект розвитку дітей в одному з найбідніших регіонів України. Становище дітей в сільській місцевості Івано-Франківської області було одним з найгірших в країні через високу дитячу смертність та захворюваність, високий рівень дитячого травматизму та високий рівень анемії серед дітей. Зараз до них повертається надія. Потяг повільно рушає з Києва до Івано-Франківська, обласного центру на Західній Україні. Дорогою до міфічних Карпатських гір посеред родючих лугів трапляються гарненькі містечка і зелені ліси. Однак нас веде туди зовсім не містика, а необхідність. Середня зарплатня у цьому регіоні на 30% нижча ніж загальна по Україні, три роки тому рівень материнської і дитячої смертності був одним з найвищих в країні. Друга за кількістю нація Європи за останні роки досягла значного економічного зростання, проте інфляція, низька заробітна платня і висока вартість життя поряд з іншими факторами перетворюють Україну на нелегке місце для життя. А в сільській місцевості проблеми ще більші, і ми їдемо туди, де людям найважче. Саме з цих причин ЮНІСЕФ розпочав проект розвитку дітей молодшого віку в Івано-Франківській області, особливо звертаючи увагу на освіту батьків. Проект розпочали наприкінці 2005 року за фінансової допомоги багатонаціональної шведської компанії ІКЕА через її акцію «1 євро – це дуже багато!». Перед його початком детально вивчили ситуацію в регіоні, провівши низку досліджень. Наприклад, було встановлено, що у дітей віком до 5-ти років були серйозні проблеми через анемію і розлади ендокринної системи, спровоковані низьким рівнем грудного вигодовування, дефіцитом йоду та занадто раннім введенням прикорму – дітям зазвичай вже з трьох місяців починали давати такі продукти як солодкий чай, борщик та інші продукти, хоча до шести місяців дитина має харчуватися виключно грудним молоком. Однак батьки робили це не навмисне, а через брак знань. Загалом тільки 6% новонароджених годували виключно материнським молоком, решта матерів вважали, що лише цього для маляти не досить! Крім того, недостатній батьківський догляд за малюками призводив до великої кількості ушкоджень, отруєнь, опіків та інших травм. Дослідження знань, переконань та практик догляду за дитиною показав значний брак знань у питаннях розвитку дітей та низький рівень участі чоловіків в питаннях догляду та розвитку дитини. Якщо до цього ще додати, що за останні роки в країні було закрито понад 1000 дитячих садків, а 15% з існуючих не працюють через нестачу коштів, то не дивно, що одним із перших завдань ЮНІСЕФ було створення в рамках проекту центрів розвитку дитини на базі медичних закладів. Зараз ними користуються більше 6000 родин з дітьми. Нині рівень грудного вигодовування значно збільшився. Крім того, створені в рамках проекту тато-школи досягли успіхів у залученні татів до виховання малюків. В Івано-Франківській лікарні, що отримала звання «Лікарня доброзичлива до дитини», 34-річна Лілія очікує, поки її син пройде протиалергійні процедури. Вони приходять до лікарні раз на тиждень, і мати визнає, що за останні два роки відбулися значні позитивні зміни. «Тут до дітей добре ставляться. Мій синочок очікує прийому в центрі розвитку дитини, де вихователька вчить його пісень, віршиків чи різних ігор. Він вже не боїться приходити сюди і ще й багато чому тут вчиться», – говорить вона. Крім роботи з дітьми медичний персонал, з яким працювали представники ЮНІСЕФ, допомагає майбутнім мамам навчитися всього необхідного, щоб підготуватися перш за все до пологів, а потім – до догляду і виховання своїх діток, а мами ще й можуть поділитися досвідом між собою. Робота розвіює міфи і забобони та починається з усвідомлення важливості батьківства, грудного вигодовування і його значення для новонароджених. Це перший, але не єдиний, крок. Як відгомін радянського минулого, в Україні немовля забирали у мами відразу ж після народження. Також заборонялася присутність батька і будь-кого з родичів у пологовій залі. Виходило так, що чоловіки вже «тепленькі» очікували на вулиці, в той час як дружини народжували. А ще існувала загальна думка, що діти до першого року належать мамі. Як наслідок – батько був дуже далекий від дитячих справ. Тому після отримання дозволу присутності батька під час пологів і залишення новонародженого з мамою надійшла черга наступного етапу: залучення батька до виховання і турботи про малюка. Задерикувата мишка, пухнастий ведмедик чи розбалуваний крокодильчик… Із вартості кожної плюшевої іграшки, що продавалася в магазинах IKEA під час різдвяної акції під назвою «1 євро – це дуже багато!», саме така сума спрямовувалася на проекти Збереження дітей і ЮНІСЕФ. З 2003 року вдалося зібрати більше 11 мільйонів євро. У 2007 році в Іспанії, яка посіла четверте місце у світовому рейтингу групи ІКЕА, було продано 294269 іграшок. На 2008 планувалося досягти 340000, котрі б сприяли покращенню якості життя й доступу до освіти та охорони здоров’я хлопчиків та дівчаток країн Східної Європи, Азії та Африки. Іграшки коштують від 50 євроцентів до 17,95 євро. В Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні вирішили орієнтуватися на передовий досвід. Ми зайшли до зали лікарні, де вже сиділи багато татів зі своїми дітьми. На диво, і незважаючи на наше майже годинне запізнення (дороги в країні не в гарному стані), жодне дитя не плаче. Їх розважають і радують голоси своїх татів, їх впевнені повільні жести й різні ігри. Це диво? Ні, скоріше це результат практичного застосування отриманих знань. «Це здобуток тато-школи», – запевняє її 24-річний директор Василь Ходан, який скоро теж вперше стане батьком. Він розповідає, як виникла така ідея: «Швеція – країна з найменшим показником дитячої смертності у світі. Також у них є Школи Татів, у яких уже досвідчені навчають новачків. Ми зв’язалися з ними і вирішили запозичити цю систему. Інколи все залежить не лише від наявності грошей, а від інформації. Наприклад, знання принципів гігієни може врятувати більше життів, ніж найновіші технології». Тому ставляться прості завдання: вміти розпізнавати загальні захворювання, годувати дітей з користю для здоров’я, навчитися робити їм масаж, при звертанні використовувати замість зменшувально-пестливих короткі слова, щоб їх розуміли малюки, отримати загальні знання з психології, щоб уміти заспокоїти дітей у кризові моменти… Заняття раз на тиждень для чоловік тривають біля двох годин. Свою роботу тато-школа розпочала у 2007 році, а зараз вже робляться відеозаписи, щоб ділитися інформацією з іншими майбутніми батьками. Результати вражають. Варто лише побачити повну кімнату усміхнених немовлят разом з їх не менш гордими батьками. Однак ще в цій школі тат навчають не тільки доглядати за дітьми. Важливо, щоб чоловіки зрозуміли, що таке вагітність для жінки. Саме тому інколи хлопцям одягають штучний живіт, і вони мають носити його протягом усього заняття. «Спочатку всі сміються, оскільки мають чудернацький вигляд. Але потрошки починають розуміти, як себе почувають жінки, носячи таку вагу, і буває що їм навіть важко зняти черевики», – пояснює Василь. 23-річний Петро, батько красивого білявого дев’ятимісячного Русланчика, погоджується з ним. «На мене це вплинуло надзвичайно. З того дня, як я одягнув цей штучний живіт, я краще зрозумів свою дружину». Зараз Петро теж проводить заняття для новачків і відзначає, що також важливо зрозуміти обов’язки, які покладає на тата батьківство: «Потрібно, щоб українці стали більш відповідальними». 25-річний Володимир, психолог за фахом і батько 10-місячної доньки, рекомендує ці курси всім своїм друзям: «Я тут навчився доглядати за дитиною набагато краще, ніж за мною доглядав мій батько. А це вже прогрес». Його дружина Оксана, теж психолог, дуже задоволена результатом: «Я не боюся залишити на нього дитину, він чудово знає, що треба робити. Навіть ще й мене вчить. Зараз я дивлюся на чоловіків своїх подруг, які тільки дивляться телевізор, і мені їх дуже шкода. Вони не розуміють, що втрачають». Оксана Манюх, головний педіатр Івано-Франківської обласної дитячої лікарні, з доброю посмішкою слухає слова батьків і за допомогою цифр пояснює результати проекту ЮНІСЕФ: з 2005 року рівень дитячої захворюваності зменшилась на 15%, рівень виключного грудного вигодовування збільшився на 10%, анемія серед дітей молодшого віку зменшилася на 69%, кількість післяпологових ускладнень у матерів на 48%, а травмування немовлят під час пологів – на 58%. «Люди нам дуже часто дякують, і це свідчить, що ми робимо добру справу».
За обідом, уже чекаючи на каву, я запитала, яка заробітна платня у пані Оксани. У провідних фахівців вона ледве набігає 110 євро. Звичайний лікар отримує 50 – 80. «Ми працюємо не за гроші, а скоріше за ідею». За 40 км. від обласного центру у фельдшерсько-акушерському пункті одного з сіл, яке залучено до проекту ситуація ще гірша. 28-річний лікар Михайло Горинь розповідає, що в них ледве вистачає ліків і обладнання для надання невідкладної допомоги й обслуговування пацієнтів. «Держава не допомагає. Ми покладали наші надії на помаранчеву революцію, проте нас обдурили». Навіть лікар не може прогодувати свою сім’ю. «За свою зарплату не можу. Мені трошки грошей надсилає мама, яка працює за кордоном». А в цей час, політики борються кожен за своє, а Президент призначає дострокові парламентські вибори. ЮНІСЕФ здійснює свої проекти в співпраці з урядом, тому можливо, що після призначення нового уряду потрібно буде знову обговорювати продовження програм, які можуть допомогти в побудові кращого майбутнього для українських дітей. У Косівській центральній районній лікарні, останньому пункті нашої подорожі працює ми відвідуємо відділення інтенсивної терапії новонароджених. Під час швидкого огляду в одній із палат ми побачили загорнене в червоне одіяльце немовля. Це дівчинка Софія, і вона народилася передчасно. Лікарі підтвердили нам, що сьогодні ми можемо пускати бісики їй тільки завдяки обладнанню наданого іспанським комітетом ЮНІСЕФ в рамках проекту, яке врятувало їй життя. Багато людей часто запитують, чи допомога доходить за призначенням, чи варта чогось маленька фінансова пожертва? Я б хотіла, щоб кожен із них міг потримати малесеньку ручку цієї дівчинки і подивитися за її спокійними рухами. Саме ця дитинка підтвердить, що варта. Дивіться фотоессе "Чудове майбутнє"
|
