Партнерство ЮНІСЕФ та ЄС в Україні

Партнерство ЮНІСЕФ та ЄС в Україні

Здоров'я дітей (Чорнобильські території)

Здоров'я дітей (Чорнобильські території)

Діти, які живуть у важких життєвих обставинах (Хмельницька область)

Діти, які живуть у важких життєвих обставинах (Хмельницька область)

Діти в Україні

Діти в Україні

Політика та міжнародні конвенції

Політика та міжнародні конвенції

Конвенція ООН про права дитини

Конвенція ООН про права дитини

 

Діти в Україні

© UNICEF 2007/UKRA/0035/Few

Створення груп сімейного типу в інтернат них закладах – один із методів деінституалізації дітей, які підтримує ЮНІСЕФ в Україні.

Здобуття Україною незалежності та зростання економіки країни спричинили певні досягнення в інтересах дітей. Рівень дитячої смертності з 1991 року скоротився наполовину. У 2001 році країна прийняла першу національну програму з попередження передачі ВІЛ від матері до дити-ни. За період 2000-2004 рр. така передача зменшилася на дві третини. Показники охоплення програмами імунізації постійно знаходяться на рівні понад 95 відсотків для всіх шести основних дитячих щеплень.

Проте, перехід від економіки централізованого планування до вільного ринку призвів також до зростання безробіття та соціальної нерівності – факторів, які негативно впливають на дітей, особливо в наслідок послаблення державної системи соціального забезпечення. Розрив між багатими та бідними розширюється. Рівень безробіття зростає, особливо у сільській місцевості. Одинокі батьки та сім’ї з більше ніж однією дитиною опинилися в дуже складних обставинах.

© UNICEF / 2005 / UKRA / 0368 / Pirozzi

Сашко, 5 років та Настя, 4 роки живуть у притулку в селі Копилів. Цей інтернат для дітей яких покинули, дітей вулиці та із кризових сімей.

Головні проблеми дітей в Україні

Намагаючись зупинити цю негативну тенденцію, уряд у 2005 році збільшив розмір соціальної допомоги сім’ям. Проте на шляху здорового розвитку дітей України є ще багато проблем.

 

 

 

 

• Початок життя для багатьох дітей не є добрим через відсутність у їхніх батьків знань про догляд і розвиток у ранньому дитинстві, застарілу систему охорони здоров’я та не відрегульовану законодавчо рекламу замінників грудного молока й інших потенційно шкідливих продуктів. Лише шість відсотків матерів у перші півроку годують своїх дітей виключно груддю. Щороку за оцінками експертів 80 відсотків новонароджених, не захищені від йододефіцитних захворювань, що спричинені нестачею йоду в раціоні їхніх матерів у період вагітності та в їхньому власному раціоні в перші роки життя. Лише 21 відсоток дітей, що мешкають у сільських районах, мають доступ до послуг дошкільної освіти. Коли діти стають підлітками, вони зустрічаються з новими викликами для їхнього здоров’я у формі наркотиків, алкоголю, тютюну та незахищеного сексу.
• Україна є найбільш ураженою ВІЛ/СНІДом країною в Європі. Кількість зареєстрованих випадків за останні п’ять років зросла у 13 разів. Станом на грудень 2006 року ВІЛ-інфікованими є 1,46 відсотка дорослого населення. Вісімдесят відсотків з них – молодь. Хоча головною причиною передачі інфекції є спільне користування голок споживачами ін’єкційних наркотиків, проте зараз ВІЛ швидко поширюється взагалі серед молодого населення через незахищені статеві стосунки. Як наслідок, дедалі більше дітей народжується з ВІЛ. Кількість інфікованих вагітних жінок за останні п’ять років зросла вдвічі. У центрі ВІЛ-епідемії в Україні – неповнолітні з груп найвищого ризику. Досі приділяється мало уваги забезпеченню їхнього доступу до медичних і соціальних послуг. У 2004 році в Одесі було перевірено на ВІЛ 29 дітей, що живуть на вулиці. У двадцяти з них був виявлений ВІЛ.
• Догляд і лікування дітей та сімей, уражених ВІЛ/СНІДом, недостатні. З 1987 року близько 12,000 дітей було народжено ВІЛ-позитивними матерями; та за оцінками 1,300 дітей було інфіковано ВІЛ їхніми матерями. Станом на квітень 2007 року, тільки 752 дитини отримують антиретровірусну терапію та тим часом 4,600 дітей віком до 18 місяців очікували підтвердження ВІЛ-статусу.
  
  Більшість ВІЛ-позитивних дітей народжуються у соціально неблагополучних молодих сім’ях, а громади не готові надавати їм належну підтримку. Недостатні знання про ВІЛ/СНІД сприяють страху, дискримінації та стигматизації. Десять відсотків дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями були покинуті.
• З дев’яти мільйонів українських дітей близько 65,000 живуть у державних інтернатних закладах – дитячих будинках, школах-інтернатах і притулках. Бідність сімей, безробіття, алкоголізм і споживання наркотиків – головні причини того, що батьки відмовляються від дітей. Тисячі дітей тікають від насильства, що панує в них удома. Вони знаходять притулок на вулицях, де ризикують заразитися туберкульозом і ВІЛ через споживання ін’єкційних наркотиків. Багато дітей втікають з домівок, тому що вони залишені самі, а батьки виїхали за кордон у пошуках роботи. Незважаючи на зусилля уряду із запобігання відмовам від дітей та зі створення прийомних сімей та інших форм сімейної опіки над дітьми, кількість дітей у інтернатних закладах за останні десять років подвоїлася.
• Створення системи ювенальної юстиції, що орієнтована на профілактику злочинів серед неповнолітніх, є комплексною проблемою. Досі не немає ані спеціальних ювенальних судів у справах неповнолітніх, недостатня кількість спеціально підготовлених суддів, прокурорів та адвокатів, які б займалися дітьми, що перебувають у конфлікті з законом. Замість цього більшість правопорушників направляються в колонії, після чого шанси на реінтеграцію у суспільство низькі. Мало приділяється уваги основоположним соціальним факторам, що в першу чергу штовхають неповнолітніх на конфлікт з законом.
• Україна – одне з джерел для торгівлі людьми. Хоча справжній масштаб цієї проблеми невідомий, дані Міжнародної організації з міграції засвідчують, що велика кількість жертв торгівлі людьми – це молоді жінки, а менша частина – діти з сімей з низьким рівнем доходів, яких продають з метою сексуальної експлуатації чи примусової праці. Діти, від яких відмовилися батьки, особливо ризикують стати жертвами торговців людьми.